Чи запрацює Державне бюро розслідувань до кінця 2018 року?

Наразі дедалі частіше лунають запитання щодо того, коли запрацює Державне бюро розслідування (далі – ДБР), яке має стати якісно новим органом виконавчої влади, та опікуватиметься досудовим розслідуванням злочинів і правопорушень, скоєних вищими державними чиновниками та високопосадовцями, депутатами, іншими представниками вищих органів влади, а також розслідуванням військових злочинів. Окремим пунктом було винесено розслідування корупційних злочинів, скоєних представниками ГПУ, САП та НАБУ. Закон про ДБР було ухвалено ще 12.11.2015, а чинності він набув 01.03.2016. Після того, коли 20.11.2017 (кінцевий термін, визначений КПК України) вказана структура так і не отримала свій старт, постало питання чи взагалі ДБР відбудеться, або ж його чекає доля чергового грандіозного проекту, функціонування якого не виходить за межі паперу, на якому його було надруковано.

Задля того, щоб зрозуміти причини небажання, яке демонструють українські можновладці щодо кінцевого оформлення вказаної структури, варто проаналізувати та співставити між собою сфери впливу ДБР і коло зацікавлених і незацікавлених в створенні цієї структури осіб. Не зайвим також буде відстежити і еволюцію самої ідеї створення ДБР, яка не є новою, та проаналізувати становлення її засадничих пунктів. Також дуже важливим аспектом є те, як саме корелюватиме діяльність ДБР з типовими реаліями української політики.

Навіть якщо проаналізувати саму назву структури, то можна дійти до висновку, що її діяльність може бути вкрай невигідною для низки впливових осіб на вищих рівнях влади. Адже розслідування традиційного для українського політикуму нехтування законами прямо відноситься до компетенції ДБР. Водночас, незрозумілим є суто практичне питання: наскільки ефективним може бути розслідування правопорушень, скоєних депутатами, якщо депутатська недоторканність досі не скасована? Щодо ГПУ, то тут ситуація досить цікава: з 01 січня 2018 року заплановано скоротити кількість працівників вказаної установи з 15000 осіб до 10000 осіб. Причому, певну кількість звільнених планувалося перевести до ДБР на посади слідчих, де вони фактично займатимуться тим самим, що і в ГПУ, але на потенційно вищу заробітну плату. Однак, діяльність ДБР може розкрити корупційні схеми в ГПУ. Водночас, ДБР в рамках задекларованих повноважень фактично перебирає на себе частину функцій ГПУ, що обумовлює конкуренцію між структурами.

Вагомо, що ДБР вкрай повільно проходило етапи свого становлення. Окремої уваги заслуговує те, що ідея створення такої структури виникла ще наприкінці 1990-х, повторно питання було порушено у 2005 році. У 2008 році проект було відкликано. У 2012 році черговий раз було озвучено доцільність створення структури. Після вищезазначеної ухвали Закону про ДБР, процес написання засад діяльності та повноважень, інших орагнізаційних моментів супроводжувався низкою незрозумілих пауз та зволікань. Зокрема, півроку знадобилося спеціальній комісії для того, щоб закрити пункт щодо фінансування перевірки на поліграфі кандидатів на працевлаштування до ДБР.

Вбачається, що комусь вигідно гальмувати процес становлення вказаної структури та нівелювати початок її роботи. Адже у випадку дійсно ефективного свого старту, ДБР може розкрити ряд резонансних злочинів, корупційних схем тощо. Постає закономірне запитання: кому може бути вигідне існування ДБР? Тим, хто має амбіції посісти місце можновладців, які можуть втратити свою посаду внаслідок доведення скоєних ними правопорушень. Відтак, у випадку успішного старту роботи структури, прогнозованою є боротьба між зацікавленими особами за те, щоб наповнити її штат «своїми людьми». З подальшим використанням силового потенціалу структури для усунення вірогідних конкурентів.

У контексті вищевикладеного, можна надати два варіанти стосовно того, чи запрацює ДБР до кінця 2018 року. У першому випадку, практична її діяльність так і не розпочнеться в силу вищевикладених причин та супротиву низки впливових осіб. Акцент робитиметься на доопрацюваннях письмових положень програми її діяльності, внесенні змін, поправок, відсутності коштів тощо. Все це гальмуватиме її становлення, як це по суті і відбувалося протягом останніх двох років. У такому випадку, ДБР як реально діюча структура не відбудеться ні наприкінці 2018 ані в 2019 році.

Інший варіант передбачає «вибіркове» функціонування цієї структури. ДБР має шанси принаймі частково відбутися як орган виконавчої влади (адже структура має свого Директора, якого було призначено на посаду 22.11.2017), і на практиці її повноваження можуть застосовуватися в тому числі і напередодні виборів Президента України, які заплановані на 31.03.2019. У такому випадку бюро з високою вірогідністю може використовуватися тими, хто має прямий чи опосередкований вплив на діяльність ДБР як елемент тиску на своїх політичних опонентів, їх подальшої дискредитації, навіть початку кримінального провадження проти них. Отже, за таких умов ДБР перетвориться на засіб політичного протиборства та повторить долю інших структур з подібним статусом та повноваженнями, які в різні етапи незалежності України використовувалися владними верхівками для боротьби за владу.

Як висновок, якщо ДБР принаймі у частково життєспроможному варіанті не запрацює до кінця грудня 2018 року, то потім подальше її становлення і навіть взагалі існування буде під запитанням через низку юридичних та бюрократичних нюансів, пов`язаних з виборами тощо. Водночас, навіть декларативні повноваження та цілі цієї структури апріорі є вкрай незручними для українського політикуму і тих високопосадовців, які прагнуть будь-що уникнути відповідальності за скоєні правопорушення. Якщо співставити традиційно непрості реалії української політики, корупцію, бюрократію з тим, що наразі ДБР не має визначеного фінансування, інфраструктури, повноцінної керівної верхівки, штату співробітників (має бути 1,5 тис. осіб, які відбиратимуться на довготривалій конкурсній основі), то майбутнє ДБР є абсолютно ефемерним, і має вкрай мало шансів на реалізацію.